Хто б міг подумати, що в XXI столітті війна торкнеться європейського континенту, а саме України. Реальний досвід війни робить наново актуальним бачення Церкви як Ecclesia militans. Це правда, концепція Ecclesia militans – воюючої Церкви –  немодна в богословських дискурсах останнього часу, однак, на думку папи Бенедикта XVI, вона правдива і відображає істину. Фактично усі віруючі, які живуть на цій землі, творять воюючу Церкву, перед якою постають такі питання: зло і війна, страждання невинних, ненависть і вбивство, хрест і терпіння, присутність Бога в нашій історії, боротьба і перемога. 

Апостольське послання «Ecclesia in Europa» шукає відповіді на актуальні питання, черпаючи натхнення з книги Одкровення. В цій останній книзі Святого Письма доля Церкви і віруючих людей показується в контексті боротьби Бога і диявольських сил. Також самé покликання набирає нових відтінків, коли його переживати, розуміючи сутність духовної боротьби, яка містить наведені нижче складові.

Мужність

Час війни дозволив українцям зробити переоцінку усіх життєвих цінностей. Люди кидають свої домівки, автомобілі, свої пожитки, щоб врятувати коханих людей. Велика кількість хлопців і дівчат пішли захищати свою батьківщину від ворога. В критичній і загрозливій ситуації людина відкриває, щó в житті найважливіше. На початку війни в соціальних мережах можна було натрапити на такі слова від українців: «Виявилось, що все, що тобі треба у житті, можна спакувати в рюкзак, навіть у кишеню, або помістити навіть у долоню. Береш за руку того, кого любиш, і біжиш. Виявляється, що все, що тобі треба, це саме життя».

Перше, що потрібно формувати кожній покликаній людині, – це мужність, яка стає на захист найдорогоціннішого. Якщо Бог, Церква, вічне життя, інша людина для тебе найголовніші, то ти готовий цьому присвятити життя. Сутність кожного покликання ми бачимо в євангельському епізоді (Мк 1,14-20), коли учень залишає усе, щоб іти за Ісусом. Мужність покинути усе і зосередитися на найголовнішому може стати доброю стратегією для душпастирства покликань. Слід показувати молодим людям важливість особистих відносин з Богом, задля яких варто залишити усе. Можливо, це найважливіше – ця тривожна валізка, яку під час війни кожен має напоготові, – наше покликання. Отож, покликання – це дійсність, яку не можна відкласти на потім, це найважливіша справа – її треба взяти з собою. 

Боротьба

Наступне, про що варто говорити в контексті покликання, – це боротьба. В житті кожної людини точиться війна поміж силами добра і зла, ставкою в якій є вічність. У зв’язку з цим кожен покликаний вести духовну боротьбу. Недарма апостол Павло писав про війну, яку ми неустанно провадимо; про духовну зброю, в яку ми маємо вдягнутися; про зброю заступницьку і захисну, яку ми повинні використовувати. А християн порівнював із солдатами (Еф 6,10-17).

Українські воїни дали потужну відсіч ворожим військам. Багато людей думали, що Україна протримається не більше двох-трьох днів. Однак вже понад 500 днів триває війна. Ворог використовує різні війська і стратегії, щоб завоювати територію і знищити людей. Подібно і диявол – ворог вічного щастя людини – хоче знищити найдорогоцінніше. Для цього бомбардує покликаного різними спокусами. До того ж використовує наші вади, як диверсійні групи, які здають позиції. Якщо над ними не працювати, якщо їх не виловлювати, тоді диявол нищить найдорогоцінніше, що ми маємо. Найефективніша зброя і захист проти лукавого – це віра, надія і любов. Віра – це протиповітряна оборона, вона захищає від ворожих ракет. Надія – це авіація, яка з перспективи неба не пропускає на свою територію ворожі війська. Любов – це сухопутні війська, які крок за кроком звільняють окуповані території.

Однак не можна одразу кидатися в бій без відповідного приготування. Тому існує етап розпізнання свого покликання, який можемо порівняти до тренувального табору кількарічної формації семінаристів. Саме тоді Бог допускає різного роду сумніви. Це не означає, що у семінариста немає покликання; це означає, що пора братися за зброю та випрацьовувати необхідні навички. Сумніви – це добра нагода стати зрілими і сильними воїнами Христа, адже треба воювати за Божу територію, не піддаючись спокусі легкого віддання позицій. Якщо вже на етапі розпізнання покликаний навчиться воювати, то потім зуміє захищати людські душі і відвойовувати їх у ворога спасіння.

Жертва

Воїни, які захищають Україну, знаходяться далеко не в комфортних умовах. Розміщуються в різних місцях: в лісі, в шанцях, в якихось розвалинах. Переживають різні труднощі. Звичайно, вони би комфортно себе почували біля дружини і дітей в рідному домі. Їхня жертва зрозуміла з огляду на захист невинних. 

Так само і покликані стають на жертовний шлях. Вони не конче мають відчувати комфорт, і не повинні шукати спокою. Сучасна людина занадто багато думає про себе, позначена культурою споживацтва, поринає в егоїзм та матеріалізм. На противагу цьому богопосвячене життя стає знаком надії, адже свідчить про духовний вимір людської екзистенції (EinE 38). У розпізнанні покликання треба зосередитися не на собі і своєму комфорті, а на Божій волі. Покликання – це жертва, коли треба забути про себе, і своє «добре» самопочуття. 

Жертва тих, які віддають життя, – найбільша. Вони могли б займатися власним бізнесом, особистісним розвитком, стати визначними людьми в певній галузі науки. Але вони були готові, позаяк були змушені, віддати життя і стати героями. Покликані відмовляються від своїх справ, від своєї волі, від бажання зробити якийсь винахід або ж стати відомими науковцями чи політиками. Їхній скарб у тому, щоб віддати життя Ісусові і стати героями Небесного Царства, як на небі, так і на землі.

Служіння

Сьогодні в Україні як ніколи раніше люди потребують Євангелія надії. Не можна собі уявити майбутнього священника, монаха чи монахиню, які б не були відкриті на тих, що постраждали від війни. З огляду на це в семінаріях, спільнотах формації відбуваються лекції, конференції, тренінги, які готують покликаних до спілкування з різного роду людьми, травмованими війною. Багато парафій чи католицьких спільнот стали своєрідними центрами надання матеріальної, психологічної та духовної опіки. 

Нові виклики, з якими зустрічаються душпастирі, спонукали Конференцію єпископату України заснувати Школу капеланського служіння. Вона націлена не тільки на підготовку священників, які будуть працювати капеланами у збройних силах, а також на навчання священників чи мирян, що будуть служити усім потребуючим. Окрім вирішення насущних проблем люди мають багато запитань, які стосуються Бога, віри, життя, добра і зла, війни, страждання… Для таких людей треба донести Євангеліє надії, яке може не тільки дати відповідь на життєво важливі питання, але також зцілити духовні рани. Війна, дійсно, жахливий і болючий досвід, який потребує мужності, боротьби, жертви. Тоді з’являється надія не тільки на перемогу, але й на вічне спасіння.

Pubblichiamo di seguito la traduzione italiana dell’articolo:

Ecclesia militans e vocazione

Chi avrebbe mai pensato che nel XXI secolo la guerra avrebbe colpito il continente europeo. L’esperienza reale della guerra rende di nuovo attuale la visione della Chiesa militante. Il concetto di Ecclesia militans non è di moda nei recenti discorsi teologici, ma secondo papa Benedetto XVI è vero ed attuale. Infatti, tutti i credenti creano una Chiesa militante, che affronta il male e la guerra, la sofferenza degli innocenti, l’odio e l’omicidio, la croce e la pazienza, la presenza di Dio nella nostra storia, la lotta e la vittoria. L’esortazione apostolica Ecclesia in Europa cerca risposte alle domande attuali, ispirandosi al libro dell’Apocalisse. In quest’ultimo libro della Bibbia il destino della Chiesa e dei credenti appare nel contesto della lotta tra Dio e le forze del diavolo. Vale così la pena ripensare anche la vocazione nel contesto della lotta spirituale. 

Coraggio 

La guerra ha permesso agli ucraini di mettere in evidenza tutti i valori della vita. Le persone abbandonano le loro case e i beni materiali per salvare i loro cari. Un gran numero di ragazzi e ragazze sono andati a difendere la loro patria dall’aggressore. In una situazione critica e pericolosa, l’uomo scopre ciò che è di più importante nella vita. All’inizio della guerra, sui mezzi di comunicazione sociale qualcuno ha scritto: “Si è scoperto che tutto ciò di cui hai bisogno nella vita può essere messo in uno zaino, anche in tasca, o addirittura tenuto in mano. Prendi la mano di chi ami e corri”. 

La prima cosa che ogni persona chiamata deve ritrovare è il coraggio di difendere la realtà più preziosa che ha. Quando Dio, un’altra persona, la Chiesa, la vita eterna, sono le realtà più importanti per te, allora sei pronto a dedicare la tua vita ad essi. L’essenza di ogni vocazione si può vedere nell’episodio evangelico (Mc 1,14-20) in cui il discepolo lascia tutto per seguire Gesù. Il coraggio di abbandonare tutto e concentrarsi sulle cose più essenziali può essere una buona strategia per la pastorale vocazionale. Occorre mostrare ai giovani l’importanza di un rapporto personale con Dio, per il quale vale la pena lasciare tutto. Quindi la vocazione è una realtà che non si può rimandare a dopo, è la decisione coraggiosa che va presa subito, altrimenti si perde qualcosa più importante nella vita. Il coraggio di scegliere e seguire Gesù diventa così speranza per molti. 

Lotta

L’altra cosa su cui vale la pena riflettere nel contesto della vocazione è la lotta. I soldati ucraini hanno affrontato un forte combattimento contro le truppe nemiche. Molte persone pensavano che la difesa dell’Ucraina non sarebbe durata più di due o tre giorni. Tuttavia, il popolo ucraino si difende già da più di 500 giorni. Il nemico usa diverse armi e strategie per conquistare il territorio e uccidere le persone. Allo stesso modo, il diavolo in quanto nemico dell’eterna felicità umana, vuole distruggere tutto ciò che è buono e bello. Per questo usa diverse armi e bombarda i chiamati con varie tentazioni. Inoltre, utilizza i nostri vizi come gruppi sovversivi che cedono posizioni. Se non vengono riscoperti e disarmati portano tanto danno. 

L’arma più efficace contro il maligno è la fede, speranza e carità. La fede è difesa antiaerea, protegge dai missili nemici. La speranza è l’aviazione che dalla prospettiva celeste non consente alle truppe nemiche di entrare nel proprio territorio. La carità è come le forze armate che passo dopo passo stanno liberando i territori occupati.

Tuttavia, non si può lanciarsi immediatamente in battaglia senza un’adeguata preparazione. C’è, quindi, una fase di riconoscimento della propria vocazione, che può essere paragonata al campo di addestramento e della formazione. In questo tempo si affacciano parecchi dubbi. È importante non tirarsi indietro ma prendere le armi spirituali e accrescere in tutte le competenze necessarie. I dubbi e gli ostacoli sono una buona occasione per diventare soldati di Cristo maturi e forti, perché bisogna lottare per Dio, non soccombendo alla tentazione di cedere facilmente la propria posizione. Se già nel periodo del discernimento il chiamato impara a combattere, allora potrà proteggere le anime umane per salvarle dal nemico e riportarle alla salvezza. 

Sacrificio

I soldati che difendono l’Ucraina non si trovano affatto in una situazione confortevole. Sono collocati in luoghi diversi, a volte nella foresta, a volte nelle case, a volte in alcune rovine. Stanno incontrando varie difficoltà. Certo, si sentirebbero a proprio agio in casa con la propria famiglia, dove sono abituati a vivere. Il loro sacrificio è invece necessario per difendere la vita degli innocenti.

Allo stesso modo, i chiamati intraprendono la via del sacrificio. Non hanno sempre una vita sempre comoda e tranquilla. L’uomo d’oggi pensa troppo a sé stesso, è segnato dalla cultura del consumismo, cade preda dell’egoismo e del materialismo. Al contrario, una vita consacrata diventa segno di speranza perché testimonia la dimensione spirituale dell’esistenza umana. Nel processo del discernimento non bisogna concentrarsi su sé stessi e sulle proprie comodità, ma sulla volontà di Dio. La vocazione diventa un sacrificio quando si diventa capaci di dimenticare se stessi ed il proprio benessere.

Servizio

Oggi più che mai la gente in Ucraina ha bisogno del Vangelo della speranza. È impossibile immaginare un sacerdote, un monaco o una suora che non fossero aperti e disponibili verso coloro che sono stati colpiti dalla guerra. In quest’ottica, i seminari e le comunità di formazione organizzano lezioni, conferenze e corsi che preparano ad accogliere le persone traumatizzate dalla guerra. Molte parrocchie o comunità cattoliche sono diventate una sorta di centri di assistenza materiale, psicologica e spirituale.

Le nuove sfide che bisogna affrontare hanno portato la Conferenza Episcopale Ucraina a creare la Scuola dei Cappellani. Questa Scuola ha come scopo non solo la formazione dei sacerdoti che lavoreranno da cappellani nelle forze armate, ma anche dei sacerdoti o laici che serviranno tutte le persone bisognose che incontreranno nella loro vita. Oltre i problemi quotidiani, le persone hanno molte domande esistenziali riguardo a Dio, alla fede, alla vita, al bene e al male, alla guerra, alla sofferenza… Per queste persone deve essere annunciato il Vangelo della speranza che può rispondere alle domande vitali, ma anche guarire le ferite spirituali. La guerra è davvero un’esperienza terribile e dolorosa che ha bisogno di coraggio, di lotta, di sacrificio e di servizio. È allora che sorge non soltanto la luce della vittoria, ma anche la speranza della salvezza.